Ваш шлях у велику науку: МНТУ чекає на нових аспірантів

Прагнете присвятити своє життя науці?
Не уявляєте свого майбутнього без кандидатського, а далі і докторського наукового ступеня?
Диплом магістра чи спеціаліста для вас не фінальна точка, а лише початок шляху?
Поглиблення знань у економічній, менеджерській чи нафтогазовій сфері - ваша мета?
Тоді саме вам ми з радістю повідомляємо - набір у аспірантуру МНТУ триває!
Вже майже 20 років наш університет присвятив створенню оптимальних умов для наукових розвідок та копіткої дослідницької праці у найактуальніших для сучасного світу галузях, підготовці фахових...

Оприлюднення рейтингових списків вступників!

Ви знайшли себе у рейтинговому списку абітурієнтів, рекомендованих приймальною комісію до вступу до МНТУ? Чудово! Лишилося зовсім трохи. До 23 вересня вам потрібно подати до приймальної комісії оригінали документа про освітній рівень та додатка до нього, сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання та/або інших документів, передбачених Правилами прийому. Оригінали документів зберігатимуть тут протягом усього строку вашого навчання. Ті хто подавав документи у електронній формі, мають також власноруч підписати у приймальній комісію роздруковану заяву.
А після того, як буде виданий наказ президента...

Атестація з української мови для держслужбовців в МНТУ – за найнижчими цінами

Пройти атестацію з української мови, що є обов'язковою умовою роботи на державній службі, можна на базі МНТУ. Атестація передбачає усну та письмову частини і проводиться як у індивідуальному порядку, так і на загальних сесіях.
Раді повідомити, що проходження атестації у МНТУ коштуватиме учасникам найдешевше в Україні - 300 гривень, та 600 гривень, якщо атестацію необхідно пройти у індивідуальному порядку. Видача дублікату атестаційного посвідчення у разі його втрати коштуватиме 200 гривень.
Для проходження атестації необхідно звернутись...

Вступні іспити та співбесіди

У вересні 2017 року в МНТУ проходитимуть вступні іспити та співбесіди для вступників до університету. Всі випробування проходитимуть у приміщеннях університету за адресою: м. Київ, провулок Магнітогорський 3 (метро Чернігівська).
Вступні випробування  розпочинаються 11 вересня. Дата завершення іспитів та співбесід  19 вересня.
З розкладом випробувань для вашої спеціальності ви можете ознайомитись за посиланням.
З усіма питаннями щодо вступних випробувань, співбесід  ви можете звертатись до приймальної комісії за телефонами: (044) 291-50-53; 360-47-07, або електронною поштою: komisiya@istu.edu.ua

Курси підготовки до ЗНО

В МНТУ проводиться набір  на підготовче відділення, наповнення груп проводиться упродовж навчального року.
На жаль, розрив між вищою і середньою школою і досі буває значущим. Тому для успішного вступу до ВНЗ часто доводиться підтягувати знання. Навчання на підготовчих курсах не лише покращить знання, необхідні для успішного складання ЗНО, але й полегшить початок навчання, а також допоможе легше засвоїти програму вищої школи.
МНТУ продовжує набір слухачів на підготовче відділення, де абітурієнти зможуть  отримати базовий рівень знань, умінь та навичок, необхідних для вступу і успішного засвоєння програми молодших курсів...

Вимоги до змісту і формату наукових видань

Інформаційно-методичні матеріали призначено для використання науково-дослідницьким та науково-викладацьким складом МНТУ ім. академіка Юрія Бугая при підготовці до друку: а) результатів НДР; б) матеріалів до збірників наукових праць; в) наукових статей для наукового видання «Вісника МНТУ».

Визнаємо, що наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених.

Такі видання одночасно виконують кілька науково-організаційних та освітянських функцій щодо:

  • підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;
  • стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;
  • закріплення результатів наукового пізнання;
  • передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також належать науково підготовлені до друку пам'ятки культури та історичні документи. ГХрРікладом таких видань можуть слугуватті томи між видавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, - «Літературні пам'ятки України», «Пам'ятки історичної думки України».

Отож, за характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

  • Монографія - один з найбільш авторитетних жанрів наукових творів. Вона являє собою науковий твір, що повно й усебічно досліджує та відображає наукову проблему, завдання, питання, предмет як деяке цілісне, системне утворення. У монографії фіксуються науково-інформаційні передумови наукового дослідження, його хід і результати. Її жанр дає змогу реалізувати й систематизовано подати всі відомі сучасній науці форми наукового знання;
  • Автореферат дисертації - наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня;
  • Препринт - наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які публікуються до виходу в світ видання, в якому вони мають бути вміщені;
  • Тези доповідей і матеріали наукової конференції - неперіодичний збірник підсумків конференції, доповідей, результатів і рішень;
  • Збірник наукових праць - збірник матеріалів досліджень, виконаних у наукових установах, навчальних закладах і наукових товариствах.

За складом основного тексту, що викладено у збірнику наукових праць розмежовуються:

  • моновидання (в основі - один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);
  • тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);
  • матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);
  • збірник наукових праць.

 

АСПЕКТИ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЯКІ СЛІД ПРЕДСТАВЛЯТИ У ЗБІРНИКАХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ БУДЬ-ЯКОЇ ГАЛУЗІ НАУКИ

Практика редагування такого виду наукових видань і літератури виокремила декілька аспектів, на які повинен звертає головний редактор наукового видання особливу увагу:

  • ознайомлювальний,
  • структурний,
  • змістовий.

Ознайомлювальний аспект.
Під час першого читання оригіналу редакторові важливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу (препртінт, статтю тощо) у світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме:

  • актуальність та новизна теми;
  • ступінь її розробки;
  • рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

На цьому етапі редактор може виявити, що принесе автором «наукове відкриття»:

  • вже давно відкрите його попередниками;
  • тема лише окреслена, але сповна не розроблена;
  • приведена, розкрита чи адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга / статті/ доповідь тощо нічого нового їм не дасть, оскільки базується на застарілому, скомпільованому з чужих текстів, матеріалі;
  • значна частина змісту, розділів чи підрозділів запозичена з якихось Інтернет-сайтів.

Постановка і пошук відповідей на зазначені вище питання саме в такій площині показує й висвітлює серйозність набору кваліфікаційних характеристик, якими має володіти автор, що має намір опублікувати свій здобуток у науковому видані.

Структурний аспект.
Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови.
Вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання починається з аналізу внутрішньої побудови складових її частин    вступної, основної та заключної. Поліпшити таку структуру можна шляхом:

  • систематизації зібраного матеріалу;
  • дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин);
  • чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного;
  • строгої логіки викладу;
  • написання серйозних узагальнень;
  • вироблення самостійних висновків;
  • виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».

Змістовий аспект.
Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі.
Редактор, передусім, має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором певної статті матеріалу.

Головні методи,які використовуються у будь-якій літературі — це

  • індуктивний (від окремого до загального);
  • дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);
  • логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);
  • історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності).

Проте, при написанні своїх праць науковці користуються більш складнішими методами:

  • Метод сходження від абстрактного до конкретного -дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття;
  • Метод спіралі - припускає поступове розгортання ознак аналізованого в добутку наукової літератури предмета або явища. Він не тільки відображає структуру наукового матеріалу, але й дає можливість вплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щоразу на новому, більш високому рівні узагальнення.

Відтак, чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора. Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де - побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному.

З подібними прикладами доводиться стискатися здебільшого тоді, коли аналізуєш занадто складні за конструкцією і довгі речення.

Такі роботи нерідко пишуться за принципом «чим незрозуміліше, тим науковіше».

На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології.

Використання наукової термінології - найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. За рахунок ретельного вибору найбільш підходящих термінів і інших мовних засобів лексична, граматична і синтаксичнріх досягаються адекватність і однозначність передачі змісту.

Аналіз термінології є однією з обов'язкових складових роботи редактора над підготовкою наукового твору до видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення існуючих відносин між поняттями, які відображаються в творі, що може виявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чітких границь між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів. Очевидно, що багатозначність терміна в межах одного твору може виявитися серйозною перешкодою для читача. Зауважимо, що термінологічні помилки в науковому творі лише багатозначністю не обмежуються. Редакторові необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, надаючи цьому таке саме значення, як і роботі над фактичним матеріалом.

Особливістю наукового стилю є широке використання слів і словосполучень, що виконують роль сполучних засобів. Завдяки їхньому вмілому використанню досягається зв'язність тексту, його логічний розвиток і розгортання; ці мовні засоби слугують оформленню ретроспективних порівняльних оцінок у процесі дослідження, застосовуються в міркуваннях, доказах, є важливим засобом при обґрунтуванні достовірності фактів.

Кожен редактор з розумінням ставиться до цих мовних засобів. Однак, при цьому, він оцінює їхнє використання з позицій доцільності.

У науковому творі, мабуть, як ні в якому іншому, використовуються всі відомі засоби відображення змісту текст, формули, таблиці, ілюстрації; використовуються елементи всіх літературних жанрів - інформаційного, аналітичного, художньо-публіцистичного.

При всьому прагненні залишатися об'єктивним ученим дослідник так чи інакше виражає своє ставлення до предмета й ходу дослідження, він не буває безпристрасним в оцінках праць інших авторів і байдужим до своїх результатів. Експресивність як виразна сила висловлювання може знаходити свій прояв у використанні відповідних мовних засобів або їхньої певної організації, а також в оцінках. Звичайно, редакторська оцінка стилю викладу наукового твору оазується насамперед на відповідності авторської манери нормам і стандартам наукової комунікації, жанровим і видовим особливостям майбутнього видання.

Повинна дотримуватися й основна вимога до викладеного у статті/ монографії / препринті тощо     доказовість і об'єктивність усіх суджень і оцінок як основа достовірності наукового результату. Однак при цьому емоційні й експресивно-оцінні моменти, особисті пристрасті автора можуть мати місце в творі, з чим редакторові потрібно рахуватися. Головне, щоб це було в рамках моралі й етики.

Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допускати багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання - це науковий текст).

Редактор має пам'ятати, що крім наведених вище вимог, саме до публікацій наукових статей у фахових виданнях, які віднесено до спеціалізованих переліків МОНмолодьспорту України, існують ще й особливі вимоги їхнього викладу та змістовності.
Такі статті повинні містити наступне:

  • анотацію статті на трьох мовах та, відповідно, ключові слова;
  • постановку проблеми у загальному вигляді та визначення її зв'язку із важливими науковими чи практичними завданнями;
  • аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин;
  • загальну проблему, якій присвячується конкретна стаття;
  • формулювання цілей статті (постановка завдання);
  • виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів;
  • висновки щодо кожного елементу даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Поряд із приведеним вище, зауважимо, що наукові видання, до яких відносяться збірники наукових праць, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його ревізійної частини. Ними, як відомо, є склад редакційної групи, рецензенти, передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від авторів подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання.
Зазначимо, що віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою редактора і видавництва. Крім того, слід пам'ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва.

Монографії та інші академічні видання праць видатних діячів науки, культури, мистецтва, надто ж багатотомники, які виходять у спеціалізованих наукових видавництвах (особливо коли вони здійснюються на високому професійному рівні, із відчуттям глибокої відповідальності авторів, редакторів та видавництв), на багато десятиліть стають вагомим і неспростовним документом епохи. Адже саме в таких виданнях знімаються всілякі ідеологічні нашарування, цензурні виправлення і пригладжування, грубі помилки чи неточності попередніх видань відновлюється в первозданному вигляді авторський оригінал. Висока наукова і видавничо-поліграфічна культура таких видань слугує певним еталоном для початкуючих видавців у їхньому нестримному прагненні зайняти свою нішу і міцно закріпитися на ринку одного із найскладніших, але й найбільш витребуваних та авторитетних сегментів видавничого ринку, яким була, є і буде наукова книга.

Невід'ємною складовою кожної наукової книги, наукового збірника чи монографії є її
довідковий апарат. Його необхідність і значення визначаються тим, що він орієнтує читача в змісті книги, забезпечує зручність користування нею, швидке і безпомилкове відшукання потрібних зведень. Апарат є сполучною ланкою книги з іншими джерелами інформації, указує її місце в науково-комунікативному потоці. Величезна роль апарату наукової книги при вирішенні інформаційно-пошукових завдань, коли потрібно знайти й відшукати книгу в потоці джерел інформації або одержати відомості про її зміст. Ще в середині минулого століття вчених турбувало стан інформаційного забезпечення науки. Академік С. І. Вавілов писав тоді: «Сучасна людина знаходиться перед Гімалаями бібліотек у становищі золотошукача, якому потрібно відшукати крупинки золота в масі піску».

Апарат наукової книги є основним ідентифікаційним елементом при всіх варіантах її розвідки й особливо при автоматизованому пошуку. Відповідно до стандарту довідковий апарат входить до складу авторського текстового оригіналу твору. Однак на практиці автори приділяють апаратові недостатньо уваги; його підготовкою нерідко нехтують, вважаючи (і не без підстав) цю роботу трудомісткою і тривалою. До того ж вона вимагає певної кваліфікаційної підготовки и веде до подорожчання книги.

Відповідальність за оснащення видання апаратом лежить на головному редакторі.
Йому доводиться враховувати всі фактори, що пов'язані з підготовкою апарату, пам'ятаючи при цьому, що апарат є найважливішим елементом культури видання.

Редактор бере до уваги жанрову специфіку твору і вид видання, характер інформації, галузь науки, до якої належить видання, що склалися в книговиданні традиції, вимоги, стандарти, роль апарату в роботі з книгою, наукової комунікації й інформаційному пошуку. Такий елемент апарату, як вихідні відомості, є в будь-якому виданні.

Оформляються вихідні зведення відповідно ДО ДЕРЖСТАНДАРТУ 7.4-95 і традицій певного наукового видавництва.
У науковій книзі на звороті титульного аркуша залежно від наукової галузі подають реферат або анотацію.
Перший публікується у виданнях із суспільних, природничих і технічних наук, у ньому наводиться короткий виклад змісту твору: предмет (проблема) дослідження, його мета, основний результат і науково-інформаційну значущість.

При чому, в анотації, що є елементом видання у галузі суспільних (у т.ч. й економічних наук), наводиться ще й коротка характеристика змісту.

Науковий збірник не обходиться без контролю за наявністю у змісті статей із бібліографічним апаратом, до якого належать бібліографічні посилання й бібліографічні списки. Це пояснюється тим, що кожне наукове дослідження, зазвичай, починається і потім проводиться на основі вивчення попередніх і сучасних наукових досягнень. Дослідникові доводиться складати й вести списки джерел, по хлду роботи посилання на використані джерела. У виданнях наукової літератури широко використовується практично всі види бібліографічних посилань, установлених стандартом (ДСТ 7.1-84). Після завершення наукової праці і при письмовому оформленні її результатів складається бібліографічний список джерел, що також передбачений зазначеним стандартом.
Дуже важливе питання про принципи й вимоги до бібліографічних описів.

Недбалість, неуважність при складанні опису можуть стати причиною неточностей, помилок або неповноти необхідних відомостей. Очевидно, що в цих випадках читач буде позбавлений можливості в разі потреби особисто звернутися до джерела. За такими посиланнями і списками неможливо працювати й редактору, тому насамперед він зобов'язаний вказати авторові на недоліки і запропонувати виправити помилки.

Оцінюючи авторські варіанти бібліографічних посилань, редактор насамперед звертає увагу на те, чи буде в читача можливість швидко та точно установити джерело цитування й одержати потрібні відомості про нього. Бібліографічні посилання доцільно розмішувати таким чином, щоб читачеві було зручно й легко їх бачити, не марнувати час на їхній пошук, перериваючи при цьому процес читання. Редакторові доводиться враховувати також технологічні умови оформлення посилань. З урахуванням останнього доцільно в посиланнях по тексту вказувати номер джерела або прізвище автора в затекстовому бібліографічному списку й номер відповідної сторінки, на яку робиться посилання. Однак саме в цьому варіанті читач відчуває найбільше незручностей, оскільки йому доводиться переривати читання в пошуках джерела, зазначеного в основному тексті.

У наукових виданнях можуть бути затекстові бібліографічні списки, що відносяться до окремих творів, що входять у видання (наприклад, лише у збірник наукових праць), або до розділів монографічного твору, що, правда, буває досить рідко.

Іншим затекстовим бібліографічним списком є список, що вміщується наприкінці моновидання і стосується наукової монографії. Такий список прийнято називати прикнижковим.

Бібліографічні списки, які публікуються за текстом розділу або наприкінці видання, можуть бути інформувальними, рекомендаційними, доповнювальними, персональними. Вони оформлюються відповідними заголовками: «Бібліографічний список врікористаних джерел» («... літератури з теми»); «Бібліографічний список рекомендованої літератури», «Бібліографічний список додаткових джерел»; «Список наукових праць академіка ...».

Списки формують зазвичай за алфавітом, іноді джерела розташовують у міру цитування й нумерують. Такий порядок забезпечує зручність посилань (прізвище автора і стор., номер джерела і стор.), що, як було сказано, не завжди зручно читачеві. Головне завдання редагування бібліографічних списків полягає в тому, щоб домогтися точності опису й зручності швидкого, безпомилкового відшукання джерела в списку.

Переднє слово.
У науковому виданні є елементи, що вводять читача в книгу, орієнтують у ній, пояснюють її значення, указують її місце в потоці їй подібних. Це - передмова і вступна стаття.

Вони призначені для того, щоб підготувати читача до раціонального використання наукової інформації, що публікується, і більш глибокому, усвідомленому її освоєнню.

Передмову може представити автор, вона може бути написана редактором, видавцем, у збірниках наукових праць укладачем. Хоча передмову пишуть із приводу видання, фактично вона повинна бути самостійним твором, що розкриває специфіку цього видання. У ньому обумовлюють і пояснюють відмітні сторони змісту й форми (структури, мови, стилю) основного твору, розкривають його жанрові особливості.

У передмові до збірника наукових праць дається характеристика праць, що входять до його складу, говориться про принципи його формування, наводяться відомості про авторів. Якщо збірник продовжуваний, то передмову публікують, як правило, у першому (початковому) номері, у наступному вона може мати місце в разі потреби пояснити які-небудь зміни в планах випуску збірника скажімо, зміни в тематичному профілі, структурі, складі редакційної колегії.

У ювілейному науковому збірнику передмова дає характеристику події, підбиває підсумок досягнень у відповідній науковій галузі або в розробці проблеми, теми.

Зазвичай, не обходиться без передмови збірник наукових статей, доповідей та відповідних матеріалів наукових з'їздів, конференцій. У ньому наводять загальні відомості про форум, його тематику, проведені в його рамках заходи, учасників, розглянуті и висунуті проблеми, хід їхнього обговорення, викладаються основні результати, плани, програми.

Передмова до наукової монографії містить пояснення зумовленості її видання, дає характеристику проблеми, мети її розробки, особливостей методу дослідження, теоретичної, емпіричної бази й умов дослідження, відзначає своєрідність авторської концепції.

У колективній монографії передмова може містити відомості про її авторів і особистий науковий внесок кожного з них. Вступна стаття як елемент апарату може бути опублікована поряд з передмовою або незалежно від неї. Будучи, так само як і передмова, органічно пов'язаною з основним матеріалом, вступна стаття висвітлює питання творчості вченого, його шлях у науці, розкриває наукову значущість і історію питання, проблеми, зачіпає суміжні наукові питання.

На наукову самостійність вступної статті вказує те, що вона зазвичай є авторським твором відомого вченого, відомого фахівця. Тому, іноді вступну статтю замінює самостійна робота авторитетного вченого, тематично пов'язана з науковим виданням, що публікується. Подібна робота, що виконує роль вступної статті, знаходить застосування як у наукових монографіях, так і в збірниках наукових праць.
У деяких наукових виданнях може бути опублікована післямова.

Це стосується головним чином перекладних видань або робіт історичної тематики. Післямова потрібна, щоб пояснити сучасне розуміння наукової проблеми, роль автора у вивченні предмета дослідження, особливості підходів і концепцій вітчизняних і зарубіжних учених, а також для визначення майбутнього орієнтиру застосування чи впровадження результатів досліджень, представлених у збірнику наукових праць чи монографії будь-якого рівня.

Свої завдання й методичні особливості є в роботі редактора над примітками та коментарями. Ці елементи апарату досить широко застосовуються в науковій книзі. Розбіжності між ними в тому, що примітки мають об'єктивно довідковий характер, вони дають коротку довідку, посилання на джерело, наводять переклад іншомовного тексту, повідомляють який-небудь додатковрій факт; коментарі пропонують тлумачення публіковантіх текстів, виражають думку укладача (коментатора) або редактора, їхнє ставлення до публікованого матеріалу.

Форма супроводу тексту коментарями або примітками, їхня кількість, ступінь деталізації значною мірою залежать від конкретного видання, характеру інформації, предмета розгляду, читацького призначення. Редакторові потрібно бачити необхідність або доцільність приміток або коментарів, домагатися, щоб вони були безпосередньо пов'язані з основним текстом, були точними, достовірними, короткими й водночас достатніми. Для цієї мети в основному тексті використовуються відсилання до відповідних приміток або коментарів.

У свою чергу, при самих цих елементах має бути зазначено, хто є коментатором або кому належить примітка. В оформленні самих елементів слід дотримуватися визначеної системи й однаковості. Ця вимога стосується як місця розташування, так і виділень, використання різних шрифтів і кеглів.

Примітки і коментарі можуть бути настільки необхідними, що в деяких випадках на них доводиться відводити до 10,0-15,0% основного тексту (наприклад, при підготовці томів листування). Однак, у принципі, потрібно прагнути до того, щоб їхній загальний обсяг не перевищував 5,0%.

При підготовці багатотомних видань і монографій примітки та коментарі до тексту одного тому не слід переносити в інший том.

Редакційні примітки слід давати після основного тексту, узгоджуючи текст, що пояснюється , із примітками послідовною нумерацією, що може бути суцільною по всьому виданню або по його структурних фрагментах. Пояснення до окремих місць тексту в розділі приміток можуть бути дані шляхом повторення слова, що пояснюється, із зазначенням сторінки, на якій воно розташоване. Авторські примітки, а також переклади іншомовних слів і виразів доцільно давати у виносках під текстом з метою зручності користування ними читачем. У деяких випадках переклади можуть бути оформлені у вигляді покажчика іноземних слів.

У наукові видання, як правило, включають покажчики: предметні, іменні, термінологічні (покажчики термінів), географічних назв тощо. Покажчик один з найважливіших елементів апарату, це засіб, що забезпечує навігацію, інформаційний пошук, орієнтування в тексті, зручність користування книгою.

До завдань підготовки наукового видання входять вибір виду покажчика, обгрунтування його складу і структури, робота над йогоформуванням. Найбільш часто в науковій книзі використовують предметні й іменні покажчики. Вони можуть бути роздільними або змішаними (комбінованими) і зазвичай будуються за алфавітом. Систематичні предметні покажчики вміщують у зібраннях творів або в багатотомних виданнях.

Завдання предметного покажчика - подати основні питання змісту видання. До складу покажчика включаються поняття, що містяться безпосередньо в тексті видання, а також ті, котрі встановлені укладачем відповідно до змісту твору.

Добір понять для покажчика - одне з найважливіших і важких завдань. У редактора може викликати труднощі, які поняття відносити до основних рубрик і які до підрубрик. Загальне правило полягає в тому, що рубрика відбиває основне поняття, підрубрика позначає ознаку (особливість, деталь, сторону, властивість) предмета. Для найбільш зручного користування покажчиком кожна окрема рубрика повинна містити не менше ніж 8 посилань, а також не більше ніж 25-30 посилань на сторінки. Коли кількість посилань перевищує зазначені цифри, тоді вже застосовуються підрубрики.

Прагнення включити в покажчик якомога більше предметів не повинно приводити до збільшення його обсягу (обсяг, що рекомендується, - 5% від обсягу видання). Тому, поряд з ретельним добором понять рекомендується визначити прийоми й засоби, що забезпечують ощадливу побудову покажчика. У науковій книзі доцільно мати списки таблиць, ілюстрацій, що дозволяє читачеві використовувати окремі елементи видання самостійно, поза основним текстом. У виданнях з природничих наук поряд із предметними покажчиками знаходять застосування покажчики географічних назв, рослин, медичних препаратів; у виданнях з суспільних наук покажчики історичних подій, пам'ятників тощо. При побудові покажчиків і їхньому мовному оформленні редакторові потрібно домагатися, щоб були забезпечені внутрішні логічні зв'язки, правильне, однозначне й точне написання слів, усі терміни, предмети, імена, назви повинні бути тільки в називному відмінку.

Специфічними покажчиками є зміст або оглав - найперші довідково-пошукові елементи в складі апарту видання. Перше вживається у виданнях, що скаладаються з декількох творів, що характерно для збірників. Друге використовується в монографічних виданнях, у яких основу становить один твір.

Завдання редагування — забезпечити точну відповідність назв структурних частин по тексту з назвами в змісті (оглаві). До змісту (оглаву) варто включати всі рубрики, не обмежуючи тільки назвами розділів або глав, а в збірниках - заголовками статей. Через пошукову значущість змісту (оглаву) його доцільно розміщувати на початку видання.

Особливістю апарату наукового видання потрібно вважати додатки. Вони являють собою різного роду додаткові або робочі матеріали, що бувають необхідні для виконання дослідження. Це методики, розрахунки, дані експериментів, анкети, нормативні документи, архівні матеріали тощо. Природно, що в додатки варто включати тільки те, що потрібно для підтвердження результатів, посвідчення їхньої точності, достовірності, повноти. Додатки повинні бути пов'язані з основним текстом посиланнями і в разі потреби поясненнями.

 

ВИДИ НАУКОВИХ СТАТЕЙ, ЩО ВКЛЮЧАЮТЬСЯ ДО ЗБІРНИКА НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Види наукових статей. За змістом наукові статті класифікують на:

  • власне наукові статті для збірника наукових праць (виклад основних результатів роботи, що передбачає обґрунтування доцільності та методів дослідження, достовірності отриманих результатів та доведення їхньої несуперечності існуючим теоретичним положенням);
  • науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої можуть бути непрофесіонали). Ознакою таких статей є доступність змістової інформації;
  • науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад закономірностей, досліджуваних об'єктів, методи їх застосування у практичній діяльності);
  • науково-публіцистичні статті (присвячені актуальним для наукової громадськості проблемам).

Призначені наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей

За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів).

За галузевим призначенням виокремлюють статті суспільні, мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, історичні тощо.

За науковим завданням — теоретичні і прикладні.

За способом розкриття наукові статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні.

Оглядові статті містять характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи іншій предметній галузі, аналіз існуючих перешкод та чинників їхнього виникнення.
У проблемних статтях наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмислення, визначення необхідності її розв'язання для розвитку тієї чи іншої галузі науки.
Методологічні статті подають обґрунтування методології розв'язання проблеми, моделей, системи показників, пріоритетних вирішень із точки зору оновленої сутності сформованих методологічних засад

Функції наукових статей
Наукові статті виконують
дослідницьку функцію (подають наукові результати та умови результативності використання сформованих теоретико-методичних підходів ),
презентаційну (представляють дослідника в науковому товаристві),
оцінну (оцінюють стан наукових досліджень з певної проблеми)
комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників).

Ознаки наукової статті є наступні реквізити:
Мова наукової статті. Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань.

Логічність етапів реалізації досліджень та підготовки наукової статті до сприйняття науковою спільнотою результатів авторських досліджень. Підготовка наукової статті охоплює такі етапи:

Формулювання робочої назви статті:

  1. Формулювання робочої назви статті:
    • заголовок має бутм лаконічним і однозначним;
    • заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження.
    • Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в науковій статті.
    • Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини, висновків, перспективи дослідження.
  2. Окереслення у вступі змісту роботи:
    • постановка проблеми, з'ясування її актуальності та науково-практичного значення;
    • аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання певної проблеми і на які опирається автор;
    • порушення невирішених раніше питань, яким присвячена стаття;
    • формулювання мети і завдань статті.
  3. Визначення методів дослідження, джерельної бази, підготовки основних тез — відповідей на завдання.
  4. Тлумачення використаних у статті термінів.
  5. Обґрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має опиратися на принципи "від відомого до невідомого", "від простого до складного".
  6. Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями і висновками.
  7. Міркування над перспективами наступних розвідок у цьому питанні.
  8. Проведення самоконтролю виконаної роботи на змістовому, логічному, мовно- стилістичному рівнях. Перевірка тексту статті на відповідність: — чинним правописним нормам; — вимогам наукового стилю; — оформлення цитат і посилань.
  9. Оформлення списку використаних джерел за чинними стандартами.

Обов'язковим структурним компонентом наукового тексту, що приведено у збірнику наукових праць є заголовок.

Важливо, щоб назва була короткою, однозначною, конкретною, точно відображала тему наукової статті та обмежувала обсяг наукового тексту.

Обміркування вступу, основної частини і висновків дасть змогу відчути ціле, з'ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті.

Мета вступу наукової статті — показати, що дослідження є розвитком, продовженням або спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або окремими науковцями. У вступі виначають проблему та її актуальність, аналізують останні дослідження і публікації, у яких започатковано розв'язання означеної проблеми, окреслюють питання, яким присвячена дана наукова стаття.

Висвітлення актуальностіі не має бути багатослівним, головне — показати суть проблемної ситуації, що потребує вивчення.
Аналіз останніх праць, у яких розглянуто актуальне питання, важливии для розуміння предмета дослідження. Формулювання цілей статті уможливлює конкретизацію постановки завдань. Для передавання мотивації актуальності теми і важливості дослідження врікористовують такі мовні кліше: серед проблем, пов'язаних із... ; уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання...; заслуговує на особливу увагу...; фрагментарно висвітлювалася в...; не була об 'єктом спеціального вивчення:... .

Мету і завдання статті допомагають сформулювати такі мовні засоби: окреслимо..., з'ясуємо..., мета статті - дослідити..., простежити..., визначити..., підсумувати..., здійснити опис..., узагальнити..., вивчити..., систематизувати..., схарактеризувати..., експериментально перевірити...тощо.

Основна частина наукової статті займає дві третини обсягу тексту.

Усі міркування необхідно викласти так, щоб читач зрозумів суть запропонованих ідей. Використовуючи маловідомі терміни, обов'язково слід подати їх тлумачення. Факти, явища мають бути певним чином представлені, класифіковані, згруповані, описані й супроводжуватися відповідним коментарем.
Застосування статистичних даних варто зробити максимально наочним, для цього потрібно не лише перерахувати джерела цих даних, а й подати відповідні пояснення. При цьому, слід чітко сформувати структуру табличного матеріалу та відповідність змісту граф і прографів.

Готуючи висновки, перевіряються узгодженість між назвою, метою, завданнями вступу. Водночас стежать, щоб висновки не повторювали вступу. Вони визначають, чи повноцінним був діалог автора статті з читачем, чи досягнута мета теоретичної або експериментальної розвідки. У висновках указують, що в результаті наукового дослідження і виконання завдань зібрано відповідний матеріал, пояснюють наукове і практичне значення роботи. Доцільно також подати чітке бачення перспектив наступних досліджень.

Наступним етапом дослідника, що працює над змістом наукової статті — є самоконтроль виконаної роботи, який слід проводити на змістовому, логічному, мовно-стилістичному рівнях.

Зокрема, потрібно з'ясувати, чи назва статті відображає основну ідею змісту, чи не є вона громіздкою (понад 10 слів); чи логічно вмотивована структура.

Важливо перевірити цитування, посилання, висловлювання, усунутті мовні огріхи.

Готову наукову статтю через певний час ще раз варто перечитати, поміркувати над структурою і змістовим наповненням. "Свіже" бачення проблеми дасть змогу удосконалити її.

При цьому, слід враховувати і таке, що усі статті, які імовірно можуть бугрі включеними до збірника наукових праць, будуть проходити обов'язкове рецензування редакційною колегією наукової установи чи вищого навчального закладу, а також головного редактора. Саме останній несе відповідальність за зміст, новизну, доцільність та спрямованість наукової тематики, яка викладена у збірнику наукових праць — який є відтворенням наукових здобутків наукової установи чи ВНЗ. До того ж, у разі невідповідності вище наведеним вимогам (а для фахових видань — вимогам МОНмолодьспорту України) редакційна колегія може не включити статтю у збірник наукових праць / або відхилити її від публікації).

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Рівень акредитації: IV

Форма навчання: денна, заочна, за дистанційними технологіями

Кваліфікаційний рівень: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр

Військова кафедра:

Гуртожиток:

Післядипломна освіта:

Аспірантура, докторантура:

Курси підготовки до ЗНО:

ПАРТНЕРИ